Санкції у нормах про міжнародні злочини: між принципами законності та справедливості

Анотація

Питання кримінальної відповідальності за міжнародні злочини виходить далеко за межі внутрішнього державного суверенітету. Створення Міжнародного кримінального суду (далі — МКС) стало відповіддю міжнародної спільноти на масові порушення прав людини, в першу чергу, як превентивний механізм, що буде гарантувати стабільність у питаннях міжнародного правосуддя та забезпечувати дотримання основних міжнародних норм. Поряд з тим вторгнення рф на територію України стало яскравим прикладом зневажливого ставлення як до внутрішньодержавних задекларованих цінностей, так і щодо міжнародно загальновизнаних пріоритетів, відносин, договорів та зобов’язань, до історичного минулого та до світових здобутків загалом у боротьбі проти безкарності за найбільш тяжкі злочини. У цьому зв’язку особливого значення набуває МКС безпосередньо і для України не лише як засіб попередження, а й як карний механізм для гарантування притягнення до відповідальності винних. Водночас виникає чимало питань у зв’язку із застосуванням такого додаткового механізму на національному рівні, що і зумовило вибір теми цього дослідження, зокрема, при визначенні протиправності діянь, які підривають міжнародні засади співіснування людства загалом, та гарантуванні караності за них. У світлі вимог покарання за найбільш серйозні та масштабні порушення прав людини завжди стоїть питання, з одного боку, досягнення справедливості для жертв жахливих злочинів, а з іншого — дотримання засад законності і рівності для тих, хто вчинив такі звірства, отже, дотримання  принципів верховенства права. І тут питання покарання за міжнародні злочини набуває особливого змісту як у світлі превентивного впливу, так і у зв’язку з виконанням ним інших функцій, що і стало предметом аналізу цього дослідження в контексті виправданих вимог щодо справедливості останнього. Здійснено комплексний аналіз теоретичних та прикладних питань, що виникають у зв’язку з притягненням до відповідальності за міжнародні злочини. Дослідження зосереджено на межах та призначенні покарання крізь призму як міжнародних стандартів, так і вимог національного законодавства. Використовуючи значною мірою порівняльно-правовий метод, на основі аналізу міжнародних документів та відповідної міжнародної і національної практики автори досліджують взаємодію принципу законності (nullum crimen, nulla poena sine lege) із засадами справедливості та пропорційності. Окрему увагу приділено аналізу концепції «тяжкості» в контексті загальнокримінальних та міжнародних злочинів, висвітлено проблемні аспекти для правової системи України при притягнені до відповідальності у зв’язку зі «злочинами, що викликають стурбованість усієї міжнародної спільноти», а також питанням вибіркового правосуддя, механізмам диференціації та індивідуалізації відповідальності та покарання, значенню санкцій у нормах про міжнародні злочини, зокрема у контексті комплементарного підходу МКС. Особливу увагу приділено викликам, перед якими опинилася українська правова система в умовах збройного конфлікту. Автори критикують практику «юридичного спрощення», коли міжнародні злочини  підміняються загальнокримінальними. У роботі аргументовано, що такий шлях є небезпечною ілюзією ефективності, що викривляє саму ідею правосуддя та стає перешкодою для досягнення справедливості. У цьому зв’язку важливим аспектом став критичний розгляд феномена «вибіркового» правосуддя, адже різний підхід до відповідальності за ідентичні діяння, вчинені у зв’язку з тими ж подіями, підриває засади рівності та нівелює стандарти справедливого суду стосовно винних у міжнародних злочинах. Методологічну основу дослідження склало комплексне поєднання загальнонаукових та спеціально-юридичних методів, спрямованих на аналіз караності у зв’язку з міжнародними злочинами. Крім порівняльно-правового методу, який дозволивзіставити стандарти Римського статуту, міжнародної прецедентної практики з національним правозастосуванням, дослідження проводилось також з використанням системно-структурного та формально-догматичного аналізу, завдяки яким санкцію досліджено не лише як засіб відображення покарання, а й як системний елемент, що визначає правовий режим злочину у зв’язку з низкою інших інститутів, зокрема: строками давності та імунітетами. Герменевтичний підхід застосовано під час тлумачення категорій тяжкості та справедливості, а метод правового моделювання дозволив обґрунтувати уніфіковані підходи до відповідальності, що є важливим для цілей легітимності здійснюваного правосуддя. Основна увага зосереджена на санкції як інструменті, що має відображати реальну суспільну небезпеку діянь, і як засобі, що сприяє реалізації низки інших правових гарантій, виконуючи водночас превентивну та і ретрибутивну функції. У контексті засад передбачуваності проаналізовані й інші механізми гарантування відповідальності за найбільш тяжкі правопорушення, такі як: геноцид, агресія, воєнні злочини та злочини проти людяності. Сучасні події свідчать про те, що міжнародне кримінальне право повинно розвиватися далі, а окремі підходи потребують перегляду в світлі вимог справедливості та невідворотності покарання, що обґрунтовано і актуально сьогодні й для України.