Процесуальна конструкція зняття показань з технічних приладів та технічних засобів: системні суперечності та функціональна спроможність

Анотація

Метою статті є визначення функціонального призначення процесуального механізму, передбаченого ст. 245^-1 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України), у системі кримінального процесуального доказування, виявлення його внутрішніх структурних суперечностей та оцінка практичної ефективності в умовах цифрового середовища кримінального провадження. Методологічну основу дослідження становлять системно-структурний, системно-діяльнісний, формально-юридичний та праксеологічний методи. Дослідження ґрунтується на аналізі кримінального процесуального законодавства України, судової практики Верховного Суду, а також підходів, сформованих у практиці Європейського суду з прав людини щодо втручання у приватне життя в контексті відеоспостереження та отримання цифрової інформації. За результатами дослідження встановлено, що процедура зняття показань технічних приладів та технічних засобів є гібридною процесуальною конструкцією, спрямованою на трансформацію цифрової інформації з її первинного технічного середовища у процесуально стабілізований доказовий об’єкт. Встановлено, що процедура, передбачена ст. 245^-1 КПК України, є складною гібридною процесуальною конструкцією, функціонування якої значною мірою залежить від поведінки володільця технічного засобу. Виявлено низку структурних і праксеологічних дефектів відповідної правової моделі, зокрема відсутність ефективного механізму примусового виконання постанови слідчого, невизначеність поняття публічно доступного місця, обмежені можливості процесуального контролю за копіюванням цифрових даних, а також недостатню регламентацію механізмів перевірки цілісності та автентичності цифрової інформації. Додатково обґрунтовано, що досліджуваний процесуальний механізм не сформував автономної та функціонально завершеної моделі отримання цифрових доказів у кримінальному провадженні та перебуває у стані функціональної конкуренції із загальними способами збирання доказів, передбаченими ст. 93 КПК України. Виявлено внутрішню функціональну нестабільність процесуальної конструкції, передбаченої ст. 245^-1 КПК України, що зумовлена поєднанням у ній елементів отримання цифрової інформації, її технічного вилучення та процесуального оформлення як доказового об’єкта. Практичне значення дослідження полягає в можливості використання його висновків для вдосконалення кримінального процесуального законодавства у сфері цифрових доказів, розроблення уніфікованих процесуальних стандартів верифікації та стабілізації цифрової інформації, а також оптимізації практичних підходів до отримання відеоданих та інших цифрових матеріалів під час досудового розслідування.